"Так ніхто не кохав" (твір)

Значна частина поетичного доробку В. Сосюри — це любовна лірика. Це і вірші про перше кохання, що пережив він під час революції, і твори, присвячені дружині Марії, з якою щасливо прожив до смерті, але навіть у похилому віці любив її так же ніжно і пристрасно, як молодим.

Молодість В. Сосюри, що проходила на степах Донеччини, припала на часи революції. Романтичний і запальний юнак спочатку вступає до петлюрівських загонів, а пізніше, повіривши в ідеї комунізму перейшов до більшовиків. Через багато років, ставши вже визнаним поетом, В. Сосюра згадає про своє перше кохання, якому на дорозі стали революція та війна. Тоді в сірій шинелі під вербою в донецькому степу він прощається з коханою. Ту пристрасть, що панувала в молодих серцях, передають такі рядки:

Твої губи — розтулена рана...

Ми хотіли й не знали — чого...

Од кохання безвольна і п'яна.

Ти тулилась до серця мого...

Юнак був впевнений, що ніщо не може розлучити його з любою дівчиною назавжди, але сталося інакше:

Ти давно вже дружина другого,

Я ж — відомий вкраїнський поет.

Він готовий відмовитися від слави заради неї, навіть очі дружини нагадують йому її. Любов поет порівнює із багнетом, встромленим у його серце.

Кохання у В.Сосюри нерозривно пов'язане із природою. Зорі, садки, верби, акації, волошки, солов'ї — це не просто тло для його кохання, весь оточуючий світ ніби сам наповнений пристрастю і ніжністю. Тому і з'являються такі образи, як "ночі жагучі", солов'ї, що солодко співають про любов, "закохані зорі". Природа відчуває справжнє кохання, а тому переймається і живиться ним. Ліричний герой поезії "Так ніхто не кохав" впевнений, що його кохання найсильніше на всі світи і віки. Він думає, як кожна закохана людина, що відкриває для себе ці почуття вперше, і впевнений; що ніхто не переживав їх раніше. Отже, не дивно, що йому в цей день і світ здається іншим, кращим. Ліричний герой думає, що і природа навкруги закохана і оновлена любов'ю, як і він сам:

В день такий на землі розцвітає весна

І тремтить од солодкої муки...

Ліричний герой не відмежовує у своїй душі кохання до дівчини і до України:

Коханий любить не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну...

А в іншій поезії ліричний герой зізнається, що в серці його "злилися і ти (кохана) і Вона (Україна) в образ єдиний навіки". Так думала справді патріотична і романтична людина.

Поезії, написані в тридцяті роки і пізніше, присвячені дружині В Сосюри — Марії, яка була найбільшим його коханням. Ці твори трохи спокійніші, бо написані вони, вже дорослою людиною, але сповнені тим самим настроєм. Ліричний герой поезії "Якби помножити любов усіх людей", як і раніше, впевнений у тому, що його любов не знає аналогій: вона, "як день", світить яскравіше, ніж усі сонця на світі, пахне міцніше, ніж усі квіти, жодна красуня землі не відверне його погляду від Марії. Весь навколишній світ: і ліхтарі, і зорі, і гілля, і далеке море — співає йому єдине слово: "Маріє!.."

В. Сосюра у своїй інтимній ліриці постає невиправним романтиком. Його можна порівняти із Петраркою і Данте, любов яких є взірцем для наступних поколінь. Кохана для таких людей — це ідеал, натхнення і смисл усього життя.