Якою я побачив рідну природу після прочитання віршів "Гей, рум'яні мої небокраї", "Хто в рідному краї..."

Тільки мистецтву під силу не просто передати чудові картини природи, а й пройняти ними душу кожної людини. Не можна залишатись байдужим, споглядаючи навколишні пейзажі. Так і В. Сосюра — прекрасний лірик першої половини XX ст. — не зміг лишитися байдужим до світу природи.

Зображуючи прихід весни у вірші "Гей, рум'яні мої небокраї", автор бачить її з журавлиними крилами:

По країні весна пролітає

і шумить журавлиним крилом.

Весна приходить у вигляді рум'яних небокраїв,гомінливих міст і "сипле квіти з ясного чола". А як же людина реагує на перші подихи весни, коли з-під снігу з'являються ранні квіти? На це питання автор відповідає:

Їй у відповідь серце співає,

скільки в ньому і світла й тепла!

В. Сосюра порівнює весну з усмішкою дитини, бо вона така ж світла, відверта, весела як у маляти. Тому разом з приходом весни:

І пливуть, як веселки, години,

і вітання, й музики, й пісні.

Мабуть, улюбленою порою року В. Сосюри була весна, бо у поезії "Білі коні зими десь летять, як ...." він мріє про світлий прихід весни:

... і крізь білу загать у піснях зазвучать

про весну мої сонячні мрії.

Усміхнеться вона, дорога і ясна,

крізь холодного вітру загрози,

крізь снігів білу муть — і сади розцвітуть

на вікні під рукою морозу.