Твір на тему: """Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися". Огляд життєвого та творчого шляху Остапа Вишні

I. Початок літературної біографії О. Вишні. (Про початок своєї літературної біографії гуморист згадував так: "Перебуваючи в Кам'янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у "Робітничу газету". Секретарював там Хомик. Прочитав, сказав: "Добре". І не надрукував. Потім я поніс свій фейлетон до "Народної волі". Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: "Добре". І не надрукував. За підрахунками дослідників, за період з листопада 1919 до лютого 1920 року гуморист-початківець опублікував 37 творів — в основному під псевдонімом Павло Грунський. З легкої руки Василя Блакитного Павло Губенко з'явився в столиці України — Харкові, де з квітня 1921 року працював у республіканській газеті "Вести ВУЦИК". А 22 липня 1921 року "народився" на світ гуморист Остап Вишня — в "Селянській правді" було опубліковано фейлетон "Дивак, їй-богу!" з таким підписом. Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім'я письменника згадували вкрай рідко — тільки в офіційних паперах.)

II. Доля гумориста-мученика. (1933 рік, у цей час ішов процес "Української військової організації", і до нього "підключили" трьох письменників — Олеся Досвітнього, Сергія Пилипенка та Остапа Вишню. їх звинуватили в підготовці вбивства Павла Постишева. Перший в Україні позасудовий і закритий "терористичний" процес відбувся в Харкові 3 березня 1934 року. Лише Остапа Вишню було "помилувано", він отримав 10 років таборів. Інших обвинувачених розстріляли.)

1. Негативна оцінка критиків. (Читачі Вишню любили. А от критики не любили. Наведемо кілька цитат з критичних статей про літературну творчість гумориста 20-х років: "Остап Вишня — це криза нашого гумору", "Недалеке майбутнє несе забуття Остапа Вишні", його називали "кулацьким блазнем".)

2. Несподіваний подарунок долі. (Остап Вишня опинився в таборі містечка Ухтпечтаб і пробув там до 1937 року, поки не прийшов наказ про розстріл письменника. Його погнали в інший табір за 800 кілометрів, але через бездоріжжя конвоїри збилися з правильного шляху, а коли нарешті дісталися до "пункту призначення", то виявилося, що керівництво НКВС в особі Єжова усунуто, а розпорядження знищити письменника було скасовано. Звільнили Остапа Вишню в 1943 році.)

3. Клопотання друзів про звільнення гумориста. (Близьким друзям Остапа Вишні — Олександру Довженку, Юрію Яновському і Миколі Бажану — вдалося виклопотати його звільнення. Сталіна переконали в тому, що країні у воєнний час особливо необхідні його "усмішки". У 1955 році Остапа Вишню повністю реабілітували.)

4. Допомога родини та друзів. (Усі десять років ув'язнення гумориста його дружина Варвара Маслюченко, актриса театру, їздила до чоловіка на побачення, це її любов, відданість допомогли Вишні вистояти, вижити у тих нелюдських умовах. Та ще підтримка друзів-письменників, які 1942 року склали список репресованих українських письменників і намагалися їм допомогти. Вони щиро раділи звільненню багатьох із них, особливо Остапа Вишні. Ніхто не розпитував його про те страшне десятиліття, а тільки хотіли знати: чи повернеться Вишня в літературу, чи зможе писати, чи заіскряться знову сміхом його сумні очі.)

III. Зворушлива дружба Остапа Вишні з Максимом Рильським. (Дуже багато років товаришував М. Рильський із прославленим гумористом, навіть не пам'ятав, коли й познайомився з Остапом Вишнею, "...по-моєму, я знав його все своє життя", — згадував колись поет. Різні життєві факти відомі нам: і кумедні, і трагічні. Наприклад, Остап Вишня не мав вихідного костюма, і Максим Тадейович поділився з ним своїм скромним гардеробом — віддав йому один зі своїх двох костюмів. Коли 1931 року був арештований М. Рильський, то Вишня не злякався, що міг накликати на себе гнів НКВС, і кинувся з Харкова до Києва на допомогу родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості. На такі вчинки мало хто зважувався в той час загального страху.)