Щастя і трагедія Івана й Марічки, українських Ромео і Джульєтти (за повістю М. Коцюбинського "Тіні забутих предків")

Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — по¬вість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.

Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, кохання Івана й Марічки —справжніх дітей природи. На жаль, щастя двох закоханих сердець було дуже швидкоплинним! Природа й кохання допомагали розкрити найкращі сторони їхніх душ, які не тільки можуть чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатні творити свою музику почуттів. Світ для Івана й Марічки — "як казка, повна чу¬дес". Ось чому М. Коцюбинський вводить у текст повісті любовну коломийку — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Він подає їх як за¬спів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь. При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. Він, як і Лукаш Лесі Українки, захоплюється грою на сопілці, тією грою намагається передати свої почуття коханій дівчині. Іван щиро кохає чисту, з багатою душею Марічку, хоча їхні родини й ворогують, навіть вбивають одне одного, але кохання розцві¬ло так просто, природно, що не виникає сумніву — це назавжди! Марічка линула до Івана, "як самичка до дикого голуба", співаючи таку легеньку, прозору коломийку:

...Люблю тебе, файна любко,

Та й твої словечка.

Цьому поетичному життю, сповненому гармонії та музики, овіяному чарами природи, не судилося довге існування. Трагічний випадок обірвав струни, що тво¬рили чарівну музику кохання! Марічка загнула! Світ припинив для Івана своє іс¬нування, все змарніло, померло... Тяжко пережив головний герой смерть подруги. Його висушила туга за іншим, красивим життям, за Марічкою, яка стала для Іва¬на єдиним сенсом, світлим промінчиком кохання та духовної краси.

Навіть одруження на Палагні — дівчині з багатого роду, фізично здоровій, файній ґаздині — не робить Івана щасливим. Вони зовсім різні люди! Палагна любить гарне вбрання, дбає лише про себе, їй байдуже, що на серці в чоловіка. її нерозуміння поступово вбиває Івана. Після смерті Марічки він часто ходить у ліс, де минули найкращі роки їхнього щастя, майже фізично відчуває її присутність, чує голос коханої. Ми розуміємо, що це лише плід його збудженої уяви, але Іван ніби насправді чує поклик дівчини і навіть бачить Марічку-нявку. Це змушує його йти за нею, втративши пильність, і він зривається в провалля, а згодом помирає.

Так закінчилась історія українських Ромео та Джульєтти, проте своїм твором М. Коцюбинський ще раз стверджує думку: кохання вічне!